вірші
Біографія
Дмитро Омелянович Луценко (15 жовтня 1921, Березова Рудка — 16 січня 1989, Київ) — український поет-пісняр, Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1974 року). Біографія Народився 15 жовтня 1921 року в селі Березовій Рудці (тепер Полтавська область). З дитинства знав багато пісень, які чув від батька та гостей, котрі відвідували родинну хату. Одразу після голодомору 1932—1933 років в УСРР підлітком виїхав на Донбас, працював на шахтах, навчався в гірничопромисловому технікумі. Від 1938 року — студент Київського гідромеліоративного інституту. В 1940 році призваний до Червоної армії, служив прикордонником на заставі Бури (на кордоні з Афганістаном). Після початку окупації вермахтом західних регіонів СРСР — автоматник розвідувальної роти. Був тяжко поранений і контужений, став інвалідом 2-ї групи. Деякий час служив у дивізійній газеті «За победу». У повоєнні роки працював у редакціях газет «Сільські вісті», «Молодь України», був кореспондентом Всесоюзного радіо по Україні. У «Сільських вістях» познайомився зі своєю майбутньою дружиною, присвятив їй багато ліричних віршів. Першу свою збірку поезій «Дарую людям пісню» опублікував в 1962 році. Наступного року став членом Спілки письменників України. Через смерть доньки тяжко захворів. По одужанні почав співпрацювати з композиторами Л. Ревуцьким, О. Білашем, В.Верменичем, П. Майбородою, А. Пашкевичем, І. Шамо. Разом з ними створив багато популярних пісень — усього понад 300 («Києве мій», «Фронтовики», «Сивина», «Мамина вишня», «Не шуми, калинонько», «Осіннє золото», «Україно, любов моя» та інші). На його слова писали музику кілька десятків композиторів, його пісні співали Д. Гнатюк, А. Мокренко, Д. Петриненко, Н. Матвієнко, Б. Сташків, хорова капела «Думка», Державний український народний хор імені Г. Верьовки. Могила Дмитра Луценка Проживав у Києві на вулиці Суворова, 19а. Похований на Байковому некрополі Києва поряд з могилою доньки (ділянка 1-2-5).

15.10.1921 - 16.1.1989
Поети
Яндекс цитирования
 
мебельная стенка макарена